ІСТОРІЇ В МЕДАЛЯХ: З дитинства знає ціну хліба

8 Травня в 13:30  0  746

ОсобистістьІСТОРІЇ В МЕДАЛЯХ: З дитинства знає ціну хліба

87-річна Валентина ЗЕЛІКОВСЬКА є ветераном праці, все життя пропрацювала у локомотивному депо Пологівської залізниці, має багато орденів та медалей, проте найбільше свідчить про її життя знак «Житель блокадного Ленінграда». Валентина Сергіївна народилася в Ленінграді, пережила страшну голодну блокаду, під час якої зрозуміла, що найголовніше людське золото – це хліб.


- Заблокували Ленінград 8 вересня 1941 року. Спочатку ми навіть не знали про війну, а коли дізналися, думали, що не відчуємо її на собі, як війну з фінами. Ми помилялися, - розповідає Валентина Сергіївна.


Одного разу дівчина стала свідком повітряного бою між німецьким винищувачем та радянським «яструбком». Німецький літак сильно бив з далекобійних по заводах. Хотів німець розбити і телефонний завод «Червона Зоря», але промазав. Бомба, не долетівши, влучила у середину проспекту, а сам німецький літак був підбитий радянським «яструбком».


Проте найбільшою втратою для ленінградців стали розбиті склади з харчами, які горіли півмісяця. У блокадному Ленінграді почався голод. Це була одна з найстрашніших зим. Ні світла, ні тепла, морози за 40 оС, ожеледиця - якщо, не дай Боже, впадеш, більше не піднімешся, замерзнеш у заметах.


- Нам давали по 125 г чорного житнього хліба в день на людину. Це дуже мало. На нас із меншою сестрою і мамою припадало 375 г. Йдеш до булочної, а картки на хліб ховаєш у рукавиці, щоб, бува, не вирвали. Прийдеш додому, протопиш буржуйку, наллєш півкружки води, посолиш, поперчиш, підсмажиш по тоненькому кусню хліба, покришиш до кружки - ось і вся їжа. Ходили чутки, що у місті їли людське м‘ясо, - згадує Валентина Сергіївна.


Блокада Ленінграда тривала до 43 року. Восени ленінградців почали вивозити через річку Ладогу. Валентину з родиною, як й інших ленінградців, поселили у бараках. Дали по буханці хліба, масла, цукру, по ополонику пшоняної каші. Люди з голоду наїдалися та вмирали. У Ленінграді вмирали з голоду, а вирвавшись з блокади – від їжі…


Після евакуації Валентина пішла працювати на залізницю спочатку в Пензенській області, потім на станцію Чудову Московсько-Жовтневої залізниці. Проте голод продовжувався. Коли з Ленінграда йшов пасажирський потяг, часто з вагонів викидали хліб. І, якщо не було дощу та снігу, Валентина ходила вздовж шляхів та збирала огризки хліба до мішечка.


У 44-му році Валентина з родиною переїхала до Поліг – дядько, якій працював в локомотивному депо, зробив виклик. Життя змінилося. Проте цінність хліба для Валентини Сергіївни лишилася незмінною.

 

Автор: Марія КАІРА

 

Нашли ошибку? Выделите и нажмите Ctrl+Enter   Система Orphus

 

 

Loading...

Нет комментариев

Для того, чтобы добавить комментарий нужно войти на сайт. Если вы не зарегистрированы, это можно сделать здесь Регистрация.

Добавить комментарий
Комментарии публикуются только после проверки администратором сайта.

 

Новини за темою

Останні новини

Loading...

evrostil_neww.jpg

Пологи (г.)