До свята: Справу ветерана-прикордонника продовжує внук

28 Травня 2021 11:39  0  1752

ОсобистістьДо свята: Справу ветерана-прикордонника продовжує внук

Служба прикордонника нелегка і небезпечна, вимагає дисципліни і витримки. Водночас це почесний обов’язок, де службу несуть справжні професіонали. Наша розповідь піде про Віктора Михайловича Цукана, мешканця Воскресенки, - ветерана прикордонної служби.

 

Віктор Михайлович Цукан до армії був призваний у 1968 році, визначений до служби у прикордонних військах. В Батумі закінчив школу сержантського складу, отримав звання молодшого сержанта і був направлений на кордон з Турцією. 2,5 роки служив у прикордонних військах.

Віктор Михайлович нагороджений медаллю “Ветеран прикордонних військ України», кількома ювілейними медалями, має трудову відзнаку пошани.

 

Була можливість і бажання залишитися у прикордонних військах і присвятити своє життя військовій справі, але за сімейними обставинами Віктор змушений був повернутися додому до батьків. Демобілізувався в серпні 1970 року і повернувся до рідного села Чапаєвка (нині Воскресенка), працював механізатором у колгоспі, пізніше бригадиром, заступником голови колгоспу і тринадцять років директором радгоспу “Любокут”. Звідти вийшов на заслужений відпочинок. Яскраві та незабутні спогади про службу на кордоні супроводжують чоловіка все життя.

 

Служба проходила в горах
“Екзотичні фрукти росли там усюди, особливий клімат, чисте повітря, яким неможливо надихатися, і краса неймовірна. Спогади про службу на кордонній заставі настільки яскраві, немов нещодавно повернувся звідти. Зими холодні, чим вище піднімаєшся, тим холодніше, снігу в горах багато, і зима затяжна.
На заставі служив заступником по господарській частині. Був відповідальним за наряди на кордоні. Протяжність лінії розмежування - 1,8 км в один край і 1,6 км у другий. Наша застава знаходилась на 800 м над рівнем моря. Із застави майже нікуди не виходили, додому не їздили. Під горами було розташоване село, туди інколи спускались, щоб забрати пошту.


Поміж собою були всі як брати, про дідівщину навіть не чули. Після демобілізації ще довго на заставу писали листи товаришам по службі.
Постійна зміна умов, активність, динамічність, наявна в службі прикордонника, притаманні мені по духу, тому служити в цих військах було комфортно“, - розповідає ветеран-прикордонник.

 

Захищаючи кордон - врятував життя
В усі часи прикордонні війська вважалися гарантією безпеки держави та цілісності її кордонів. В історії є чимало прикладів, коли саме прикордонники брали на себе перші, найважчі удари ворога, захищаючи країну. Віктору Михайловичу також є що згадати в часи своєї служби на заставі:

 

“Одного разу був поставлений відповідальним за заставу разом з іншим офіцером. І тут нам повідомили, що затримали підозрілого чоловіка на кордоні. Я виїхав на місце. Чоловік поводив себе дійсно підозріло, не мав при собі проїзних документів. Його ми зняли з автобуса і мали відвезти в кімнату для затримання до з'ясування всіх обставин.
Під час поїздки я помітив, що він порпається в одязі, зрозумів, що затриманий щось замислив. Терміново висадили його з автомобіля, провели обшук, виявили іменний пістолет, схований за поясом. З'ясувалось, що чоловік сам із Грузії, син начальника окружного госпіталя. Кордон перетинав з метою подальшої роботи на турецьку розвідку. Віз зброю батька, яку він викрав, мав при собі і інші заборонені речі. Від нас порушника забрала комендантська рота, подальша його доля мені невідома.“

 

Аби не уважність прикордонника, все могло б закінчитися трагічно. За це тоді від керівництва Віктор Цукан отримав медаль “За воїнську доблесть.”

 

Візит у Турцію
“Якось у горах сталася пожежа, горів ліс, дві застави наші вигоріли. Я тоді навчався у прикордонній школі курсантом. Підняли нас по тривозі, видали у руки гранати, автомат і відправили на кордон гасити пожежу. Цілий день зривами гранат гасили полум'я. Години у три ночі, коли пожежа згасла, попили чаю та й полягали спати в лісі. Коли прокинулися, помітили метрах в тридцяти від нас турків, які вже йшли за нами. Це надзвичайна подія, яка могла спричинити міжнародний скандал. Тікали ми з того місця як тільки могли, дякувати Богу, все обійшлося.

 

Прикордонне братство - міцна і дружна родина
Після демобілізації зв'язок Віктора Михайловича з товаришами по службі не обірвався. Навіть через десятки літ щороку збираються разом, і це не просто традиція, а потреба душі прикордонника.

За традицією, прикордонники збираються 28 травня у сквері “Дубовий гай”, що на Запоріжжі. Святкують та організовують марш прикордонників проспектом.
На місцевому рівні ветерани Пологівського району об'єдналися у прикордонну спілку “Дозор”, членом якої є і Віктор Цукан. Учасниками спілки є і молодь, яка нещодавно відслужила на кордоні, і ветерани прикордонної служби. Кілька років тому за ініціативи прикордонників у міському парку встановили пам'ятник прикордонникам.

 

Щорічно збирає прикордонників з різних областей село Олексіївка Більмацького району. Цього року військові збиралися там 25 квітня, щоб разом відсвяткувати 102 річницю від дня народження знаменитого Микити Карацупи. Це батьківщина головного прикордонника СРСР, там же встановлений бюст герою.
Ця подія так само значуща для ветеранів служби, як і День прикордонника. Минулі роки це місце збирало до двох тисяч прикордонників. Наш 72-річний герой не пропускає жодної зустрічі з товаришами по службі.

 

По стопах діда-прикордонника пішов онук
Справу діда вирішив професійно опанувати онук Єгор, нині він є курсантом вищого військового навчального закладу - Національної академії державних прикордонних служб України в місті Хмельницький.

Стати військовий Єгор мріяв з дитинства, тож після закінчення школи без вагань подав документи до військового вишу. Через чотири роки навчання курсант вийде лейтенантом, потім п'ять років буде служити за розподілом на кордоні чи пункті пропуску і далі планує пов'язати свою долю з військовою справою.

 

Зворушений прикладом прикордонників, онук Віктора Михайловича завжди із захватом спостерігав, як вони товаришують, спілкуються, зустрічаються та підтримують одне одного упродовж всього життя.

“Прикордонники першими зустрічають ворога, і це єдиний рід військ, який до народу стоїть спиною і лицем до ворога. Я морально готовий до такої справи”, - констатує 18-річний курсант і вже не уявляє свого життя без військової справи. Єгор мріє про службу в Одесі на морській ділянці кордону або у пункті пропуску Бориспіль.

 

Дід навчив онука бути зібраним, завжди відповідати за свої вчинки. Сьогодні хлопець є достойним представником нового покоління прикордонників.

 

P.S. Запровадження дати святкування професійного свята українських прикордонників 30 квітня зроблено у контексті проведення декомунізації в державі. Традиційно своє свято ветерани-прикордонники продовжують відзначати 28 травня. Офіційно цей день визначено Днем ветеранів прикордонних військ. Вітаємо всіх прикордонників))

 

 


 

 

Автор: Богдана БАЛИЦЬКА

 

Підписуйтесь на канал Районки в Telegram, сторінку Районки в Facebook, спільнота в Viber

 

14
Супер
4
Сміх
0
Жах
0
Ганьба

 

 

Нет комментариев

Для того, чтобы добавить комментарий нужно войти на сайт. Если вы не зарегистрированы, это можно сделать здесь Регистрация.

Добавить комментарий
Комментарии публикуются только после проверки администратором сайта.

 

 

Новини за темою

Останні новини

 

 

Пологи (г.)