Роздуми про мову

6 Грудня в 10:12  0  292

ОсвітаРоздуми про мову

Нещодавно, стоячи вранці у черзі, стала свідком цікавої розмови. Дві жінки гучно про щось сперечалися, але привернула мою увагу одна-єдина фраза: “Ой, терпіть не можу оцю українську мову, аж слухать протівно!” Цих слів вистачило, аби я отримала враження на весь день.

 

Врешті-решт, звільнившись від клопотів і прийшовши додому, я відчула неприємний осад і зловила себе на такій думці: “Чи багато з нас мають схожу точку зору? Чи правда, що наші люди, громадяни України, не люблять державну мову, не цінують солов’їного слова, визнаного навіть далеко за межами держави?” Просто ніхто не звертає уваги на те, хто якою мовою спілкується. Здавалося б, якщо комусь зручніше розмовляти російською, нехай собі говорить. Та й суржиком спілкуватись – ніби норма, це ж також українська мова, хоч трохи й змінена; ми ж не винні, що так звикли…

 

Проте навіть не вкладається в голові: як можна, знаючи державну мову, не любити її або навіть ненавидіти? Як люди не зрозуміють, що нині говорити українською - не просто вибір чи бажання кожного, а скоріше, обов’язок. У такий тяжкий для України час ми повинні, як ніколи, показувати свій патріотизм. А як можна знайти серед натовпу справжнього українця, якщо кожен третій розмовляє російською? Йдеш собі по вулиці, чуєш чиюсь розмову і гадаєш: а раптом він терорист який-небудь чи зрадник? Одразу стає страшно і неприємно від таких думок.

 

Ось так і хлопцям на війні… Сидять у засідці і раптом почують чиїсь слова російською, так можуть і вбити свого однополчанинаА по тому, хто заговорить українською, одразу видно, що свій. Так мова чиєсь життя зберігає, а когось губить. Коли Україна у такому серйозному становищі, чому ж люди не розуміють усієї важливості та цінності рідної мови? Чому продовжують, не звертаючи ні на що уваги, так недбало ставитись до власного вибору і позиції? Саме тоді розумієш, який злий жарт може зіграти з людиною така собі забаганка - говорити російською. Хочеться сказати лиш одне: українці, схаменіться, пригадайте, хто ви є насправді. Хіба вам не шкода любої України? Хіба ж можна спокійно дивитись на проблеми в державі і навіть не намагатися щось виправити, хоч якось допомогти? Ми повинні бути разом, єдиним народом, з єдиною метою.

 

Треба пам’ятати, що ми українці і мова у нас українська. Рішення однієї людини - це зернинка, яка мало на що здатна, але чим більше таких зернинок, тим багатшим буде врожай. Давайте ж будемо патріотами, гідними своєї держави!


Анастасія Халецька

 

 

 

 

Нашли ошибку? Выделите и нажмите Ctrl+Enter   Система Orphus

 

 

Loading...

Всего комментариев: 1

Для того, чтобы добавить комментарий нужно войти на сайт. Если вы не зарегистрированы, это можно сделать здесь Регистрация.

 1  Деркач   alt 06.12.2016 13:30
Дід приїхав із села, ходить по столиці.
Має гроші — не мина жодної крамниці.
Попросив він:
— Покажіть кухлик той, що з краю. —
Продавщиця:
— Что? Чево? Я нє понімаю.
— Кухлик, люба, покажіть, той, що збоку смужка.
— Да какой же кухлік здєсь, єслі ето кружка. —
Дід у руки кухлик взяв і нахмурив брови:
— На Вкраїні живете й не знаєте мови. —
Продавщиця теж була гостра та бідова.
— У мєня єсть свой язик, ні к чему мнє мова. —
І сказав їй мудрий дід:
— Цим пишатися не слід,
Бо якраз така біда в моєї корови:
Має, бідна, язика і не знає мови.
Джерело: Павло Глазовий. „Сміхологія” — Київ, „Дніпро”, 1989.
Добавить комментарий
Комментарии публикуются только после проверки администратором сайта.

 

Новини за темою

Останні новини

Loading...

evrostil_neww.jpg

Пологи (г.)