Подорож у морок 33-го

25 Листопада в 14:10  0  752

История ПологовщиныПодорож  у  морок  33-го

Спогади: Моя бабуся, Палажка Федорівна, останні роки провела у ліжку, а під подушкою, коли померла, в хустинці знайшли шматочок хліба та цукерку… Почуття страху, побачені дитячі голодні очі, пухлі ніжки не покидали її…


Це було не стихійне лихо, а умисно підготовлений голодомор. Як трагедія, масштаби якої неможливо збагнути, голод травмував націю, залишивши глибокі соціальні, психологічні та демографічні травми на її тілі.


Моя бабуся, Лось Палажка Федорівна, проживала в селі Кінські Роздори. Скільки я пам’ятаю, вона завжди бережно і з повагою брала до рук буханець хліба, який загортала тільки в рушник, а всі хліби, які витягувала з печі, теж накривала рушником-оберегом.


Відрізавши шматок хліба, крихти обережно клала на долоню і відправляла в рот. Ми, онуки, запитували: «Чому?» І бабуся, старенька сухенька жіночка, говорила: «Ой, діточки, добре, що є хліб і до хліба, а був час…»


Палажка Федорівна мала шестеро діток: Марію, Григорія, Олександру (мою маму), Івана, Любов, Миколу, - у ті страшні 30-і роки важко було їх нагодувати та вберегти від смерті. Їли лободу, грицики, ряску, кульбабу, але і цього не було вдосталь - поряд така ж сама голодна сім’я. Дідусь, Лось Василь Михайлович, був вівчарем, тому якщо приносив додому буряк - було свято. Найменші, Люба та Микола, першими заслабли, мати найбільше хвилювались за них. А старші дивилися на матусю широко розкритими очима, в яких була мука і благання, та вона боялась у них заглянути…


Коли торохтіла по вулиці підвода, діти здригались, залазили на піл (збиту з дощок кушетку так називала бабуся) у куточок і сиділи тихо. Адже за рішенням жовтневого пленуму ЦК КП(б)У 1932 р., яке спрямоване на посилення «бойової змобілізованості усіх парторганізацій у боротьбі за хліб», на рішуче і швидке подолання відставання України у виконанні плану хлібозаготівель, у селян забирали все до зернини, квасолини, картоплини. Найстрашніше було, коли заслаблі старші діти повзали по дворі, адже не було сили ходити…


Тому, скільки пам’ятаю, моя бабуся ставилася бережно навіть до вишні, сливи, яблука, які лежали на землі, все сушила… Зітхала: боялась, щоб не повторилось те страхіття. Навіть найменшу картоплину вправно вміли чистити її маленькі сухорляві руки. Бабуся їла дуже мало - все боялася, щоб хтось не залишився голодним. На її долю випали страшні роки голодомору, війни, 1947 рік...


На 87-му році пішла з життя моя бабуся, Палажка Федорівна, останні роки провела у ліжку, а під подушкою, коли померла, в хустинці знайшли шматочок хліба та цукерку… Почуття страху, побачені дитячі голодні очі, пухлі ніжки не покидали її…
Треба знати своє коріння, бо без нього ти не людина на землі.


Гортаєш архівні матеріали, які стосуються 1932-1933 рр., і завмирає серце: «Станом на 15 квітня 1933 року, по 66 районах було 1577 сіл. Охоплених голодом у них 493 644 особи. Наводиться чисельність померлих з початку січня до 25 березня – 14 548, до 5 квітня – 26 479, та на 15 квітня – 27 809 осіб».


Я вдячна, що бабуся зберегла життя моїй мамі, Лось (Головань) Олександрі Василівні, бо є ми з братом… Та час невблаганний – немає ні бабусі, ні мами… Життя триває… Боронь, Боже , від такого лихоліття. Свічка пам’яті хай не згасне ніколи!


Валентина БАСАРАБ, вчитель гімназії « Основа»

 

 

 

Нашли ошибку? Выделите и нажмите Ctrl+Enter   Система Orphus

 

 

 

Loading...

 

Нет комментариев

Для того, чтобы добавить комментарий нужно войти на сайт. Если вы не зарегистрированы, это можно сделать здесь Регистрация.

Добавить комментарий
Комментарии публикуются только после проверки администратором сайта.

 

Новини за темою

Останні новини

Loading...
Loading...

 

 

 

 

 

hev4enko_okna.jpg

Пологи (г.)