Півпенсії на барвисте життя Есть фото

23 Січня в 14:46  0  1313

ОсобистістьПівпенсії на барвисте життя

Антоніна Іванченко займається вишивкою все життя. Ікони, рушники, вишиванки, сумки, килими, подушки, серветки, скатертини… Вишиває не на продаж, а для власного задоволення.
Весела бабуся навіть сама себе називає «вишиванковою наркоманкою», бо без вишивки, від якої отримує величезне задоволення, просто не може жити.

 

Вперше Антоніна Іванченко взяла до рук голку в 1956 році, коли поїхала до Поліг з Вербової вчитися у швейпромі. Тоді дівчина зупинилася на квартирі в однієї жінки, яка любила вишивати. Побачивши гарні вишиті подушки, Антоніна й сама зацікавилась, і ось по сьогоднішній день вогонь її захоплення не вгасає. 

 

- Ниток тоді гарних та якісних, як тепер, не було, як і канви. Тому я брала білу тканину, витягувала з неї нитки через рядочки і вишивала муліне, - ділиться Антоніна Василівна, показучи старшу подушку – свою першу роботу, яку береже й досі.

 

 Молодичкою Антоніна Іванченко була моторною та вправною. Тому часу вистачало і на роботу, і на родину, і на захоплення. Сьогодні бабуся Антоніна живе у своєму затишному будиночку в селі Інженерному сама. Чоловік помер 14 років тому, син з родиною живе на Півночі. Проте Антоніна Василівна не сумує, адже має улюблену вишивку, на яку вона витрачає чималу частину своєї пенсії. «Отримую пенсію і одразу їду в місто на закупівлю: ліки, харчі і обов‘язково нитки та канва», - розповідає бабуся. Скільки саме витрачає на вишивку, Антоніна Іванченко ніколи не рахувала. Та й не важливо це, адже для справи, яка приносить задоволення, відволікає від буденності та дарує тільки позитивні емоції, не шкода будь-яких грошей.

 

Коли до Антоніни Василівни приходять з пропозицією продати рушник чи скатертину, або ж вишити річ на замовлення, вона завжди відмовляється. «Я вишиваю для себе, щоб дивитися і милуватися своєю роботою, щоб мої поробки залишилися у спадок дітям та онукам. Хочете, краще навчу», - зазначає вишивальниця. І вчить кожного, хто приходить, – і жінок, і школярок. 

 

- Коли працювала на паперовій фабриці, одного разу принесла дівчатам килим, який на той час вишивала. Дівчатам так сподобалося, що вони й самі захопилися вишивкою, - хвалиться Антоніна Василівна.

 

Раніше майстриня вишивала гладдю, зараз хрестиком. Сама вигадує візерунки, виписує багато журналів з вишивкою, зберігає їх у великій скрині, а свої вишивки - у величезній шафі. Антоніна Василівна давно вишила і скатертину із серветками, і килим для невістки, і весільний рушник для онука. Є в неї і величезні ікони, які тиждень знаходилися у місцевій церкві та були освячені священником, і десятки рушників та картин, і навіть торбинка з вишитим олімпійським ведмедиком.

 

 - Всі кажуть, що ведмедик відлетів, а ось у мене залишився, - сміється вишивальниця та додає, що для вишивки зовсім не обов‘язково мати величезне терпіння, бути посидючим та старанним. Найголовніше – любити те, чим ти займаєшься, та радіти тому, що ти робиш своїми руками.

 

Скільки всього вишивок у колекції Антоніни Іванченко, не може сказати  й сама вишивальниця. Багато! Проте, на диво, свої вишивки майстриня ніде не виставляла. А вийшла б величезна виставка. Єдиний раз її роботи побачили односельці на день Інженерного, яке святкували минулого року. 

 

Проте жвава бабуся Антоніна не журиться і продовжує вишивати далі. Її радість, позитивні емоції, її невгамовність та оптимізм відображаються у вишиванках. Барвистих, веселих, квітучих, яким і повинно бути життя. 

 

 

Автор: Марія КАІРА

 

Нашли ошибку? Выделите и нажмите Ctrl+Enter   Система Orphus

 

 

Loading...

Нет комментариев

Для того, чтобы добавить комментарий нужно войти на сайт. Если вы не зарегистрированы, это можно сделать здесь Регистрация.

Добавить комментарий
Комментарии публикуются только после проверки администратором сайта.

 

Новини за темою

Останні новини

Loading...

agroglobal.jpg

evrostil_neww.jpg

Пологи (г.)