Пам`яті заслуженої землячки - Катерини Митрофанівни Суржик Есть фото

3 Червня 2021 09:43  0  1061

На районіПам`яті заслуженої землячки - Катерини Митрофанівни Суржик

24 травня на 102 році життя у вічність відійшла легендарна людина Пологівського району, учасниця бойових дій Другої світової війни, жителька селища Більмак - Катерина Митрофанівна Суржик.


Її життєвий шлях був важким. Не всі витримують такі випробування долі, які довелося пройти цій тендітній, маленькій, але такій сильній духом жінці. Шляхами війни з першого і до останнього дня пройшла медсестра Катерина.

 

Народилася Катерина Митрофанівна Суржик (у дівоцтві Ревенок) 10 червня 1919 року. Родом із села Вершина. У 1939 році закінчила медичну школу у місті Осипенко (Бердянськ) і почала працювати у районній лікарні Куйбишева (нині Більмак). У липні 1941 року дівчину мобілізували. Разом з нею до війська пішло ще чотирнадцять медсестер, але мало хто з них повернувся додому…

 

На війні - як на війні, всього бувало. Полон. Два поранення...

Свою військову службу проходила санінструктором роти 1339 гірсько-стрілецького ордена Кутузова полку 318 стрілецької Новоросійської дивізії.

У перші місяці війни наступали війська нацистської Німеччини. На Донеччині Катерина Ревенок разом із однополчанами потрапила в оточення. Незабаром військовослужбовці опинилися у таборі для полонених. Ризикуючи життям, кілька дівчат втекли з-за колючого дроту. Катерина пішки дісталася у рідну Вершину, де дізналася, що її родина евакуювалася на схід і оселилася на Кубані. Катерина рушила туди у 1942 році. Навесні 1943-го Кубань очистили від гітлерівських солдатів, а дівчину знову призвали на військову службу — була санінструктором роти в стрілецькому полку.

 

Разом із однополчанами штурмувала Сапун-гору, визволяла Закарпаття, воювала у запеклих боях на території Польщі та Чехословаччини. Катерина Митрофанівна надавала першу медичну допомогу, виносила з поля бою поранених. Сама дістала поранення, але після лікування повернулася у свою дивізію.

 

У травні 1944 року наші війська визволяли кримську землю від фашистів. Особливо запеклими були бої за Севастополь. Нацистські загарбники перетворили місто на неприступну фортецю. Червоноармійці штурмували Сапун-гору. Разом із бійцями була і санінструктор Катерина Ревенок. Вона надавала першу допомогу пораненим, виносила їх з поля бою. Не кланялася кулям, а поспішала на допомогу. Ворожа куля вдруге пронзила груди хороброї медсестри навиліт.


У хірургічному шпиталі їй оперував Петро Макарович Євтушенко, земляк Катерини Митрофанівни. Після лікування Петро Макарович запропонував їй залишитися працювати у них в госпіталі. Але жінка відмовилась і повернулась у рідний полк. Під час бойових дій санінструкторші доводилося виконувати й обов’язки фельдшера. На війні — як на війні, всього бувало...
Восени 1945 року після демобілізації фронтовичка повернулася у рідний район і працювала у Куйбишевській райлікарні.


Випробування долі продовжуються…
Як розповідає донька Катерини Суржик, Зоя Кальченко, не склалося у мами особисте життя. Батько покинув родину. Приніс багато нещастя мамі, оскільки зловживав алкоголем. Мама віддано намагалася виховувати мене чесною, порядною людиною. Сама мене вчила на свою сестринську зарплату.


- Терпляча та життєрадісна, мама ніколи не втрачала надії, вірила в добро, не впадала у відчай, які б складні ситуації в житті не були. Мабуть, ці якості і допомогли їй так довго прожити. Вона була завжди прикладом для мене. Як донька помічала, що їй було важко, але матуся не показувала цього оточуючим. Вона дуже любила життя. Як зараз пам'ятаю, її позитивний підхід до життя надихав всіх, з ким вона була знайома. Ніколи не скаржилася, маючи добру душу, допомагала людям. Завжди уникала конфліктних ситуацій. Суспільне життя мами було вкрай активним. Вона мала хист до написання поезії, її часто запрошували на всілякі заходи, - розповідає донька Зоя Андріївна.


Про втрати. Життя через біль...
Катерина Митрофанівна втратила першу свою доньку, яка прожила всього шість місяців. Болю жінки не було меж. Через біль посміхалася, лікувала людей, намагалася продовжувати жити. Згодом завагітніла другою донькою, Зоєю. Ця звістка стала надією на зцілення душі. Останні роки життя Катерина прожила у своєї донечки Зої, яка наполягла на переїзді матері, адже у тієї були проблеми із здоров'ям.
“Мама була все життя дуже самостійною. Не хотіла якось стісняти мою родину, але останні роки все ж вирішила переїхати до нас, ми були щасливі.”


Династия медиків
Родини Суржик-Кальченко занесено до журналу “Медичні династії”. Півстоліття Катерина Суржик пропрацювала медсестрою. Медичну долю обрала й донька жінки Зоя Кальченко, яка розпочала свою трудову діяльність із санітарки в Куйбишевській ЦРЛ. Після навчання з 1979 року працює акушером-гінекологом в тій же лікарні. З майбутнім чоловіком Зоя познайомилася під час навчання в 1970 році. Віталій Кальченко, зять Катерини, після проходження військової служби працював лікарем-анестезіологом, а з 1985 по 2014 рік - завідуючим акушерсько-гінекологічним відділенням Куйбишевської ЦРЛ. В теперішній час - ординатор акушерсько-гінекологічної служби поліклініки. В родині чоловіка також є медики. В родині Кальченко дві доньки, старша Ольга - економіст. Молодша Ганна пішла по стопам рідні, закінчила ЗГМУ, лікар акушер-гінеколог 1-го родового будинку в Запоріжжі.


Про життєві заслуги…
Трудовий стаж медсестри сягає півстоліття. У трудовій книжці Катерини Митрофанівни 14 записів про винесення їй подяк за зразкову роботу. Вона — почесний громадянин селища. На честь Катерини Суржик написано дві книги: “Струни душі” та “Медсестра”.

 

За все своє життя жінка була нагороджена орденами Вітчизняної війни ІІ ступеня, Слави ІІІ ступеня, Червоної Зірки, «За мужність» ІІІ ступеня, «За заслуги перед Запорізьким краєм». Медалями: «За бойові заслуги», «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 р.р.», «Ветеран праці» та багатьма ювілейними нагородами.


Указом Президента України відзначена Довічною державною стипендією, призначеною учасникам бойових дій у період Другої світової війни
1939 – 1945 років.


Напередодні свого сторіччя Катерина Митрофанівна ділилася у виданні “Голос України” секретами свого довголіття:
«На мою думку, кожній людині треба бути доброю, з повагою ставитися до оточуючих, прагнути допомагати і всю роботу виконувати зі щирою душею, — розповідала Катерина Митрофанівна. — Навіть у найтяжчі дні ніколи не опускайте руки. Мені довелося пережити часи лихоліття, але я завжди сподівалася на краще. Жодних дієт ніколи не дотримувалася, але уникала переїдання. Бо не їжа продовжує життя, а душевна рівновага. Живіть чесно, нікого не обманюйте, любіть людей! У житті не повинно бути місця ненависті!


По-особливому щиро звучить порада людини, яка прожила ціле століття, пронесла крізь життя вірність своїй Батьківщині, родині, життєвому призначенню… Хочеться подякувати небу за таких людей… Світла пам'ять Катерині Митрофанівні…


Висловлюємо від редакції щирі співчуття близьким та рідним.

 

 



 

Автор: Альона КОВАЛЬОВА

 

Підписуйтесь на канал Районки в Telegram, сторінку Районки в Facebook, спільнота в Viber

 

10
Супер
1
Сміх
1
Жах
1
Ганьба

 

 

Нет комментариев

Для того, чтобы добавить комментарий нужно войти на сайт. Если вы не зарегистрированы, это можно сделать здесь Регистрация.

Добавить комментарий
Комментарии публикуются только после проверки администратором сайта.

 

 

Новини за темою

Останні новини

 

 

 

 

 

 

 

Пологи (г.)