Зустріч, що змінила життя моїх батьків Есть фото

14 Грудня в 13:55  0  1079

ОсобистістьЗустріч, що змінила життя моїх батьків

Мій батько Плисак Сергій Мусійович народився 20 травня 1922 року в с. Шереметов Житомирської області, мама - Антоніна Володимирівна Доля в с. Тарасівка Пологівського району. Батько з багатодітної родини, мама - єдина дитина в сім’ї.

 

Під час Другої світової війни гітлерівці масово вивозили молодь на примусові роботи у Німеччину. Маму вивезли у 1942, на той час їй було лише 16 років. ЇЇ батько заховав маму вдома, але в Пологах біля потягу виявили її відсутність. Німецький солдат знайшов і забрав її прямо з дому. Дід біг слідом за поїздом аж до Ульянівки. Напевне, відчував, що бачить її в останній раз. Він загинув на війні під час визволення Запорізької області біля с. Смирновка, де точилися важкі бої.

 

Тата ж забрали до Німеччини у Житомирській області, де він на той час проживав. Тоді йому було 20 років.

 

Там на чужині мої батьки і познайомилися. Обоє тяжко працювали на одній фабриці Сорайн, 100 кілометрів від Гамбурга, потім на військовому заводі. Жили в бараках, голод, холод та непосильна праця лягли на їх плечі. Тато весь час підтримував маму морально і фізично. Майже кожної ночі, ризикуючи життям,через зроблений підкоп лазив під колючим дротом і встигав вирити з мерзлого кагату 2-3 брукви, доки німець з вівчаркою відходив у інший бік. Подібна підтримка на той час була дуже потрібна мамі. Вона розуміла це і цінувала. Саме тоді, далеко від Батьківщини, від рідних зародилася їхня любов.

 

Мама розповідала нам, дітям, що за свою тяжку працю вони отримували копійки. На ці гроші могли купити собі лише деякий дріб'язок - буси чи шпильку. Продукти харчування їм не продавали. За роки роботи мама назбирала намиста та іншого “добра” і вислала з Німеччини в Тарасівку своїй мамі. Німець знайшов бабусю у полі за роботою і віддав переслане.

 

Батьків визволяли війська союзників у 1945 році. Американці видавали харчові пайки, всіляко допомагали та пропонували летіти в США на постійне проживання. Більшість людей, знесилених працею і недоїданням, сідало в літаки, бо сили не було йти пішки із Західної Німеччини до нашого кордону.

 

До речі, всі люди, що тоді полетіли до США, отримали допомогу і жили там добре. Рідні тримали зв'язок з ними, показували фотографії, отримували посилки, мали свої магазини, інший бізнес.

 

Моя ж мама рвалась додому, на Батьківщину, йшла з іншими до кордону. Дві її подруги з х. Романівського, переживши три роки неволі, загинули в останній день. Жінки були в зміні на фабриці, наші літаки бомбардували заводи, і вся зміна працюючих загинула.

 

Тата після перемоги призвали на строкову службу в армію. Спочатку був у Польщі, потім - в Сибірі хлібопекарем. Після служби у 1947 приїхав до мами в с. Тарасівка і залишився тут на все життя. Батьки одружилися, виростили нас, трьох дочок, працювали в колгоспі “Росія”, пішли в небуття у 2007 році.

 

Тато був добрим, хазяйновитим, пропрацював 10 років на двох роботах. Його поважали в селі, йшли до нього за порадами, поміччю. За роки, проведені у Німеччині, тато ніколи нічого не розповідав, це була заборонена тема, ділилася спогадами з нами тільки мама.

 

В роки виплати компенсацій німцями на маму довідка зі служби безпеки була, а на тата ніде не було. Я писала в обласний архів м. Житомир, але марно. Робила запит в німецький архів, американський, звідти і надійшла відповідь, що розпочато пошуки, чекайте.

 

Коли письмово звернулась до бургомістра, через два тижні прийшли цінні документи на тата і з ними списки на 70 чоловік, які теж були на примусових роботах у Німеччині. В них були прізвища пологівців і не тільки. Я навіть давала оголошення у місцеву газету з опублікованим списком пологівських гастарбайтерів, але ніхто не відгукнувся. На жаль, батьки не дожили до тих часів, коли надійшли ці документи.

 

Ми - нащадки, діти, внуки, правнуки оберігаємо пам'ять своїх батьків, розповіді про їх тяжкі поневіряння на чужині під час війни та нелегке життя після неї.

 

В тому, що радянська влада дозволила вивезти молодь з країни на примусову працю, вини людей немає. Але цю сторінку з їхнього життя не викинеш і не забудеш.

 

 


донька Ганна Плисак

 

 

Підписуйтесь на канал Районки в Telegram, сторінку Районки в Facebook, спільнота в Viber

 

0
Супер
0
Сміх
0
Жах
0
Ганьба

 

 

Нет комментариев

Для того, чтобы добавить комментарий нужно войти на сайт. Если вы не зарегистрированы, это можно сделать здесь Регистрация.

Добавить комментарий
Комментарии публикуются только после проверки администратором сайта.

 

 

Loading...

Новини за темою

Останні новини

Loading...
Loading...

IMG-8f4175348123b405033d340a3cf2e3c8-V.jpg

 

 

 

Пологи (г.)