На двох одна пісня і двадцять нащадків

14 Лютого в 16:51  0  1787

ОсобистістьНа двох одна пісня  і двадцять нащадків

- Дідусю, а як ота пісня починається? Бо забула… - бабуся починає мугикати мелодію.
- А, так-так, пам‘ятаю, - посміхається дідусь і заводить пісню. За хвилину два голоси зливаються у дзвінку та нестримну пісню, яка ллється по великому будинку, рветься з вікон на вулицю та лине по всьому селу…

 

Саме пісня й стала тією чарівною силою, яка пов‘язала долі мешканців села Інженерне - 85-річного Олександра Урсула та 75-річної Лідії Попитайленко. Проте вік не став перепоною для щасливого життя, взаєморозуміння та поваги одне до одного. Історія цієї поважної пари надзвичайна.

 

Від села до села її пісня вела


Лідія Попитайленко народилася у 1937 році в селі Марфопіль Гуляйпільського району, де закінчила 7 класів. Родина жила бідно, тому далі вчитися дівчина не пішла. Роботи моторна дівчинка не цуралася.


Працювала завклубом. Спочатку було важко. Ліду не визнавали – молоде дівча, куди їй там завідувати. А тут ще й сільську бібліотеку на додачу доручили – 500 книжок. Дівчина освоювала свої обов‘язки, їздила на семінари. Одного разу сільські розбишаки залізли до клубу та покрали книжки. Крадіїв спіймали, книжки повернули, але дівчина вирішила, що не справляється з роботою і відмовилася від посади.


Тривалий час Лідія працювала у молодіжній ланці колгоспу К. Маркса. Як агітатор, їздила у поле велосипедом та читала жінкам вирізки з різноманітних газет. Але особливо їй подобалося працювати з дітьми – нянечкою, а потім і завідуючою на двоє ясел. А який граний ляльковий театр вона організувала! Діти дуже любили Ліду, а вона - їх.


А ще Ліда з дитинства любила пісню. Цю любов і талант до співу дівчині прищепили батьки, які теж гарно співали. Народна пісня здавалася дівчині стрімкою та водночас ніжною і розлогою. Лідія любила співати з дівчатами з колгоспу: виступали не тільки у рідному селі, а й їздили до сусідніх. Під час одного з таких виступів Ліда познайомилася зі своїм першим чоловіком. Одружилася, народилося двоє діток – син і донька.


До 30 років Лідія жила у селі, а потім, коли чоловік покинув її з двома маленькими дітками, переїхала до Поліг. Там вийшла заміж за вдівця. Другий чоловік був хорошим господарем, привів до ладу будинок, який придбали у Вербовій. Лідія працювала в у бригаді, яка годувала шовкопрядів, звідти пішла в декрет та народила донечку. Сім‘я встигла пожити і у Вербовій, і у Новофедорівці, і у Новокарлівці. Після 10 років спільного життя чоловік помер. Бувало і важко, і легко, але де б не жила Лідія Попитайленко, як би важко не було, пісня ніколи не полишала її оселі.


Заспівав у солдатських чоботях


Олександр Урсул має одеське коріння. Народився він в місті Ананьїв Одеської області. Найяскравіші спогади пов‘язані з армійськими роками. Три роки Олександр служив у Москві – брав участь у будівлі дороги Москва-Варшава. А на четвертий рік (замість розпустити по домівках) солдатів посадили на товарняк та відправили до Іркутська будувати дорогу. Цю подорож Олександр запам‘ятав дуже добре, адже навколо краса була неймовірна: широкі та дзеркально чисті річки Ангара, Лена, Мама, Угрюм-ріка. Рік на будівництві минув швидко, хоча й важко – влітку мошкара, від якої не було життя, взимку - сильні морози. В армії Олександр почав співати. Спочатку стройову, а в Іркутську солдати між собою організували колектив. Співали солдатські, воєнні пісні.


Олександр повернувся додому в Ананьїв, проте роботи не було, і хлопець поїхав у Рязань, де жила його сестра. Там Олександр зустрів свою майбутню дружину. Теж Сашу, і теж закохану у пісню. Друзі навіть жартували над ними, мовляв, зараз весело буде, он-де два Сашки йдуть. Одружившись, молодята переїхали на батьківщину дружини у село Вербове. Дружина працювала дояркою, а Олександр рік робив «на конях», підвозив корми тваринам. Коли у колгоспі постало питання про нестачу доярок, Олександр першим згодився допомагати доїти корів. Встигав все зробити: встати о 3-й ранку та не тільки подоїти корів, але й нагодувати, напоїти, прибрати у тварин. А ввечері – обов‘язково до клубу співати. Пісня Олександру дуже подобалася.


У колгоспі співали бригадами – кожна старалася бути кращою. Утворився народний хор, який згодом став називатися «Вербиченька», з 12 осіб (10 жінок та 2 чоловіків). Народні вокалісти почали відвідувати села, навіть склали пісню про Токмак та виконали її акапельно. Хор став популярним і улюбленим, їх запрошували на свята та конкурси, учасники отримували грамоти і подяки. А в Олександра тим часом захворіла та померла дружина. Чоловік одружився вдруге, прожив з дружиною 23 роки і знову осиротів. Син хотів забрати тата до Запоріжжя, але Олександр Іванович не захотів. Адже знайшов долю на Пологівщині.


Їх поєднала пісня


Коли ми з Лідією Іванівною та Олександром Петровичем стали знайомими, вони мене вразили. Це дивовижна пара: Лідія Іванівна – спокійна, мудра, з трошки сумною, але відкритою посмішкою, Олександр Петрович – чепурненький охайний дідусь, надзвичайно приємний та щирий. Розуміння з півслова та повага – основа їхньої родини.

 

Познайомив Лідію Іванівну та Олександра Петровича хор «Вербиченька». Співали разом, добре знали одне одного, а з часом обоє залишилися без супутників по життю. Тому 21 вересня Олександр Петрович зробив пропозицію – жити разом.

 

Думала бабуся Ліда довго, радилася з дітьми, онуками. Та найкращу пораду дала онучка: «Бабуню, якщо дідусь хороший, не пасуй». Так вже шостий рік Лідія Попитайленко та Олександр Урсул живуть душа в душу.

 

На двох у них 5 дітей, 10 онуків та 5 правнуків. Збирається вся родина – повен двір. Нещодавно дідусь з бабусею, щоб бути ближче до дітей, переїхали до села Інженерного.


На питання, чи не жалкують, що поєдали свої долі на схилі років, Лідія Іванівна та Олександр Петрович, відповідають, що у них попереду ще багато хорошого. «Тоді б у нас не було стільки дітей та онуків – не були б ми такі багаті», - відповідають старенькі, в цей час їх очі блищать щастям.


Лідія Іванівна та Олександр Петрович не розписувалися, бо вважають, що тримає родину (навіть молоду) не розпис, а взаєморозуміння.


Живуть дідусь Олександр та бабуся Лідія у мирі та злагоді, пораються по господарству, люблять усіх своїх нащадків, а ще співають. Пісня ллється не лише в їхній оселі, але й в їх душах. Пісня поєднує їх. А ще поєднує мудрість та розуміння того, що міцна, велика та щаслива родина – це найважливіший подарунок, який тільки можуть подарувати одне одному близькі люди. І родина Олександра Урсула та Лідії Попитайленко - взірець цьому.

 

Автор: Марія КАІРА

 

Нашли ошибку? Выделите и нажмите Ctrl+Enter   Система Orphus

 

 

Loading...

Нет комментариев

Для того, чтобы добавить комментарий нужно войти на сайт. Если вы не зарегистрированы, это можно сделать здесь Регистрация.

Добавить комментарий
Комментарии публикуются только после проверки администратором сайта.

 

Новини за темою

Останні новини

Loading...

agroglobal.jpg

evrostil_neww.jpg

Пологи (г.)