Моє місто Пологи: від несприйняття до любові

12 Лютого в 08:40  0  984

АсортіМоє місто Пологи: від несприйняття до любові

Протягом останнього року навчання у школі з надією чекала на момент виїзду з цього безглуздого, Богом забутого містечка. Всі свої мрії, як і більшість одноліток, пов'язувала як мінімум з обласним центром. Десь там, за енною кількістю кілометрів від рідного дому, мали втілитися в реальність мої плани. Десь там я бачила своє майбутнє - успішну кар'єру, щасливу сім'ю. Десь там...подалі від Поліг!


Школярі мого покоління росли та навчались юридично в незалежній Україні, фактично ж - застрягли у пережитках радянських часів, де про патріотичне виховання та любов до Батьківщини чули хіба що з телевізору в дні державних свят. Пам'ятаю, коли підлітками виїздили з міста, переймалися через розмови українською, бо навіть у найближчому Запоріжжі всі демонстративно розмовляли російською. І справа навіть не у відсутності красномовства чи запасу українських слів, а просто відраза і сором за нашу, як ми вважали “колгоспну” мову. Завжди принципово відбирала собі супутників, що могли говорити російською аби не облажатися у громадських місцях.

 

З подібним сприйняттям свого істинного походження пройшли ще чотири роки мого навчання у коледжі Запоріжжя. Далі життя занесло мене до Росії. За якийсь рік проживання на території тепер ворожої держави в моєму розумі вкорінилися думки про абсурдність існування у такому зубожілому містечку, як Пологи. Та сам Господь скерував по-іншому, як у тій приказці - не так сталося, як гадалося.

 

Через життєві колізії повернулась додому. І саме тут, у рідному містечку, пережила відчуття захищеності і впевненості. На рівні підсвідомості моє нутро підказувало мені, що саме тут моє місце, тоді і прийшов спокій в серце.

 

Почала дивитися на місто, не розмежовуючи його з людьми, які, по суті, його і становлять. Дивлячись на недоліки, розцінювати їх не тільки в руслі критики, а з бажанням відшукати шляхи змін.
Пам'ятаю, як починала разом з однодумцями і друзями прибирати бруд і сміття у місті. Пам'ятаю, як сором пройняв, коли знайомі побачили мене з граблями в одному із найбрудніших закутків. І як потім картала себе за те, що соромилась того діла…

Пам’ятаю, як залишала своє робоче місце і ходила на сусідню вулицю, де віруючі годували “Мівіною” і сосисками бомжів. І я допомагала їм, ховаючись у глиб намету, аби мене не побачили перехожі. Соромилась людських думок, реакції, але так хотіла щось робити аби щось змінити.

 

Тоді почало змінюватись моє бачення світу. Я зрозуміла, що неправильно жити і думати, як втекти з цього міста, треба жити і думати, яку користь я можу йому принести.

Відкрито почала говорити людям про те, що люблю своє місто і людей. З любов'ю та завзятістю гребла листя та сміття у парку Залізничників, коли там почалась реконструкція, садила квіти і готувала обіди для волонтерів та безхатьків, що харчувалися там же.

 

Остаточно свідомість змінилась під час вторгнення російських військ в Крим та на Схід країни. Мабуть, для людей, сформованих так само, як і я, інші варіанти не були б настільки дієві.

Пам'ятаю, як стала учасником спільних молитов за місто та країну, як вийшла разом з іншими містянами з гаслами на підтримку Волновахи, як стояла серед двадцяти інших патріотів в святковій колоні 9 травня 2014 року і як їздили у госпіталі до поранених солдат. А мій син був учасником патріотичних флешмобів на підтримку єдності України (на фото).

 

Пам'ятаю, як текли сльози на державний прапор, подарований і розписаний автографами бійців славної 72-ої бригади, довгі вечори, проведені за ліпкою домашніх вареників і кришенням вінігрету для бійців на фронт.

А ще благодійні концерти, збір фінансів на лікування хворих та підтримку знедолених, оббивання порогів місцевих чинів у пошуках справедливості та...

 

А побувавши на Західній Україні, відчула себе вщент неповноцінною. Українська, співоча, неповторна мова проникла в моє серце, народивши шалене бажання повноцінно оволодіти нею.

 

Сьогодні журналістська діяльність дає мені більше інформації про проблеми міста і людей, ніж іншим пологівцям, та мене це не лякає. Знаю, що біда та труднощі, які доводиться нам разом переживати, змінили багатьох. А якщо позитивні зміни відбулись у серцях та свідомості людей, вони обов'язково проявляться і в нашому житті. Всім любові та позитивних змін!

 

 

 

Автор: Богдана БАЛИЦЬКА

 

Підписуйтесь на канал Районки в Telegram, сторінку Районки в Facebook, спільнота в Viber

 

Нашли ошибку? Выделите и нажмите Ctrl+Enter   Система Orphus

 

 

Нет комментариев

Для того, чтобы добавить комментарий нужно войти на сайт. Если вы не зарегистрированы, это можно сделать здесь Регистрация.

Добавить комментарий
Комментарии публикуются только после проверки администратором сайта.

 

 

Loading...

Новини за темою

Останні новини

Loading...
Loading...

 

 

 

Пологи (г.)