Медик з минулого: “За виглядом вагітної ми передрікали - дівчинка буде чи хлопчик”

7 Грудня в 09:45  0  3566

Знай нашихМедик з минулого:  “За виглядом вагітної ми передрікали - дівчинка буде чи хлопчик”

Клятва Гіппократа спонукає людей у білих халатах перебороти всі емоції й особисті негаразди, щоб виконати свій професійний обов’язок. Лікар часто лікує не лише тіло, а й душу людини, вселяючи в її серце віру та надію. І це не можуть не цінувати ті, кому дарують радість одужання чи поліпшують стан здоров’я.

 

Найгуманнішу професію обрала для себе і Лідія Летвиненко. Сама родом із Приморського району, закінчила у 1967 році медичне училище в Мелітополі, приїхала відпрацьовувати за розподілом на Пологівщину.

 

Пологівщину обрала за рекомендаціями подруги

 

Вибір впав на Чапаєвську дільничну лікарню, де була потреба у медичних працівниках. З вибором місця роботи мені допомогла подруга, з якою я навчалася. Вона весь час торочила мені про Пологівщину. Мовляв, прекрасні краєвиди, все у зелених насадженнях, люди доброзичливі…

 

Ми з нею і вирішили відпрацювати ці три роки саме на Пологівщині. Навіть наша дорога сюди була оповита якоюсь романтикою, студентською безпосередністю, бо їхати до нового місця довелося на грузовому автомобілі. А далі, за волею долі, сталося наступне - подруга вискочила заміж та виїхала до іншого міста, а я пропрацювала в совхозі “40 років радянської України” у Чапаєвці (нині Воскресенці), створила родину, згодом пішла у декрет.

 

Після виходу з декретної відпустки головний лікар Пологівської ЦРЛ Петро Кравченко запропонував мені роботу у фельдшерсько-акушерському пункті, що на той момент був розташований навпроти Пологівського НВК №5 на селі Пологи. Я погодилась, і жодного разу не пожалкувала.

 

За кожен медичний інструмент і досі відчуваю відповідальність

 

До 1986 року я працювала завідуючою, аж поки тодішній сільський голова Іван Мосейко вирішив збудувати новий ФАП. Було дуже приємно, коли голова звернувся до мене за порадами в облаштуванні новенького фельдшерсько-акушерського пункту. Я й досі пам'ятаю, як їздила до Запоріжжя обирати медичне приладдя та меблі. Багато чого з придбаного у ті часи і досі є у відділенні, що знаходиться у селі Пологах. За кожну придбану поличку або за найменший інструмент я й досі відчуваю відповідальність.

 

Наш пункт за всіма показниками був першим у області. На його базі проводились обласні семінари. В кімнаті культпросвіту завжди можна було зібратися для звітування чи обговорення тієї чи іншої проблеми.

 

Хочу сказати, що в ті, на мій погляд, не найпростіші часи зі щепленням населення не було ніяких проблем. Всі - від малого до великого знали головне правило - щеплений значить захищений. У моїй роботі я завжди мала підтримку від колег - Валентини Тхорь та Ніни Хоменко.

 

Як було раніше: до хворих їздили на бричці

 

До 1969 - 1970 років на виклики до хворих їздили “бєдкою” - так називали бричку, запряжену конем. Уявіть, таким чином фельдшер міг на той час, взимку, дістатися до хворого. Влітку ж хворих об'їжджала велосипедом з великою сумкою за плечима. Коли збудували нову селищну раду, наш ФАП отримав новеньку “Таврію”.

 

До роддому брали найнеобхідніше - пелюшки та дещо з одягу

 

Варто пригадати про тодішнє обстеження вагітних. Всі вони перебували на обліку в жіночій консультації міста, а за місцем проживання отримували медичні довідки, вимірювали тиск, обговорювали хвилюючі майбутніх матусь запитання, тощо.

 

Вагітні, які приходили до нас на консультації, завжди були задоволені від теплого спілкування. Не одне покоління вагітних були під наглядом нашого колективу.

 

За виглядом вагітної ми вже могли передректи - дівчинка народиться чи хлопчик, бо як вже показувала багаторічна практика, дівчинка “забирає” мамину вроду (обличчя вагітної, що носить дівчинку вкривається пігментними плямами). Якщо жінка чекає хлопчика, обличчя стає ще миловиднішим. За формою живота вагітної ми також могли скласти певний прогноз. Живіт неначе загострений - буде хлопчик, а округлий, такий, що “пішов в боки” - на дівчинку. Часто такі прогнози просто розважавали вагітних, проте нерідко й справджувались. Системи ультразвукового дослідження раніше не було, тому серцебиття плоду прослуховували стетоскопом.

 

Хочу сказати, що раніше не було таких ускладнень, як тепер. Зараз, для прикладу, обвиття пуповиною, маловоддя чи багатоводдя - звична справа для лікарів.

 

Раніше майбутня матуся майже нічого не брала з собою до роддому, лише найнеобхідніше - пелюшки та дещо з одягу. Ні ліків за списком, ні підгузків матусі до пологового не несли.

 

Про найскладніший випадок у роботі

 

Одного разу з жінкою, яка працювала в бухгалтерії селищної ради, стався інсульт. Прогнози могли бути невтішними, якби їй своєчасно не було б надано допомогу. Пані Наталія швидко одужала та досі дякує за своєчасно надану допомогу.

 

Медицина - захоплення спадкове

 

Мої доньки з самого малечку бачили себе лише медичними працівниками. Так і сталося.

 

Старша - Наталія зараз працює завідуючою кардіологічним відділенням у Павлограді. Менші - двійнята - Олена та Людмила також обрали медицину. Олена працює медичною сестрою в амбулаторії загальної практики сільської медицини на селі Пологи (до речі, це нова назва того ФАПу, в якому працювала я), а Людмила - масажисткою в Пологівській залізничній лікарні.

 

За свій майже піввіковий стаж я бачила багато: були і злети, і падіння, і радощі, і розчарування. Та скажу одне - авторитет, зароблений за період стажу, й досі працює на мене. Люди, яким я надавала допомогу, з повагою ставляться. Це і є найкращий результат праці.

 

Часи змінюються, та професія не втратила своєї актуальності та благородства.

 

Сьогодні наша галузь стоїть на новій сходинці розвитку національної системи охорони здоров’я, модернізація якої має вирішити найскладніші питання української медицини — від створення сучасної системи екстреної допомоги до організації якісного медичного обслуговування як у маленьких селах, так і в мегаполісах.

 

Нині ми переживаємо нелегкі часи перетворень, які вимагають від всієї медичної громадськості щоденної кропіткої праці! І при цьому медики продовжують виконувати свою високу місію: дбати про найцінніше, що є у людини, — її здоров’я.

 

Медичний працівник — набагато більше, ніж просто професія. Це ще й особливий тип мислення, душевної організації, в основі якої — прагнення допомагати людям. Сучасна медицина володіє воістину фантастичними технологіями. Але, на відміну від інших сфер життєдіяльності людини, в ній неможливо домогтися вагомого успіху лише за рахунок застосування новітнього обладнання та передових технологій. Потреба пацієнтів у співчутті, турботі, душевному теплі ніколи не зникне. А це означає, що завжди будуть необхідні фахівці, виховані у кращих традиціях медичної еліти, яким притаманні лікарська честь і громадська відповідальність, висока моральність та інтелігентність, працьовитість і професійність.

 

 

Підписуйтесь на канал Районки в Telegram, сторінку Районки в Facebook, спільнота в Viber

 

4
Супер
2
Сміх
0
Жах
0
Ганьба

 

 

Нет комментариев

Для того, чтобы добавить комментарий нужно войти на сайт. Если вы не зарегистрированы, это можно сделать здесь Регистрация.

Добавить комментарий
Комментарии публикуются только после проверки администратором сайта.

 

 

Loading...

Новини за темою

Останні новини

Loading...
Loading...

 

 

 

Пологи (г.)