Ірина Шамраєнко: не жіноча професія, скажете?

15 Червня в 14:03  0  1305

ОсобистістьІрина Шамраєнко: не жіноча професія, скажете?

Твердження "жінка зможе все" не підтримує лише найзатятіший скептик. Справді: жінка - матір, жінка - берегиня свого роду, жінка - вчителька, майстриня, держслужбовець, громадська діячка...

 

А ще вона ніжна і сильна водночас, зосереджено-сувора та романтично-збентежена, інтуїтивна, жартівлива та просто прекрасна.

 

Чомусь люди створили стереотипи, що є суто жіночі чи суто чоловічі професії. Чомусь багато хто не розуміє, як жінка може носити звання підполковника. Чи "по плечам" їй такі погони, спитаєте, відповімо - по заслугам.

 

Державній Установі “Центр Пробації” всього 5 років. До цього вона називалася кримінально-виконавча інспекція Державного Департаменту з питань виконання кримінальних покарань. Начальником цієї організації вже 18 років працює Ірина Шамраєнко.

 

Саме 18 років тому жінка змінила професію вчителя української мови та літератури на інспектора кримінально-виконавчої служби. На сьогоднішній день наймолодшому її підопічному 16, а найстаршому 65 років.

 

Як працює організація?
Ми займаємося покараннями, не пов'язаними з позбавленням волі - з випробуванням, громадськими та виправними роботами, а також відпрацьовуємо штрафи та суспільно корисні роботи (згідно нового Закону про аліменти).

 

Як все починалося
8 років Ірина працювала у Новофедорівській сільській школі, потім у гімназії "Основа", а в 2004 році прийшла працювати до кримінально-виконавчої інспекції спочатку на посаду інспектора, потім старшого інспектора, а згодом стала начальником організації.

 

З ким працюємо
Наша робота полягає в контролі за виконанням покарань. Якщо людина вчинила злочин і за рішенням суду отримала вирок з випробувальним терміном, це вони - наші підопічні.

 

Труднощі таки були
Коли змінила рід діяльності, звичайно, з'явилися труднощі, навіть розпач, сльози були - нові поняття, нова сфера, нові люди, нові вимоги.

 

Робота змусила стати вимогливою, терплячою та дуже зосередженою.

 

Людей не треба змушувати
Ви запитаєте, як можна працювати із засудженими? Це ж злочинці, рецидивісти... Відповідаю: це звичайні люди, але такі, що збилися з шляху.

 

Якщо працівник нашої служби на додачу ще й гарний психолог, то змушувати ходити на реєстрацію нікого не треба - засуджені самі приходять, без запізнень.

 

Таких людей потрібно спрямовувати в те русло, по якому вони колись рухались, але в силу певних обставин збилися зі шляху. Всі вони колись були дітьми - навчались, виховувались, але доля внесла в їхнє життя свої корективи.

 

Всі вони прагнуть уваги - за когось порадіти, комусь порадити, когось вислухати, допомогти, аргументувати, а комусь просто поспівчувати.

 

Як не дивно, але наші підопічні дуже відповідальні. Рідко, але трапляються випадки, коли людина не з'являється на реєстрацію без поважної причини. Саме тоді матеріали передаються до суду, який і скасовує випробування та замінює його на позбавлення волі.

 

Найкумедніший випадок
Як не крути, а життя є життя. Навіть у нашій роботі є кумедні випадки.

 

В минулому році на обліку перебував 70-річний чоловік, якого назвали справжнім джентльменом. Кожного разу, з’являючись на реєстрацію, він приносив букет гарних квітів. Для такого контингенту - це велика несподіванка. Розумієте, це відбувалося не на свято, а кожного разу - раз на місяць.

 

Навіть під час останнього судового засідання перед власним звільненням він також прийшов з букетом і був розчарований, що я не була присутня на слуханні.

 

Якось на автобусній зупинці юнаки підбігли до мене і попросили сфотографуватися разом. Я була у формі та при погонах, саме з цієї причини молоді люди проявили до мене неабиякий інтерес.

 

Адже всі звикли, що погони, особливо старшого знання, справа суто чоловіча. А тут така несподіванка.

 

Випадок, що змусив замислитися
Єдиний раз, на самому початку кар'єри, під час судового засідання, коли відбулася заміна умовного терміну на позбавлення волі, чоловік пригрозив мені розправою.

 

Для мене тоді це стало справжньою катастрофою. З одного боку - неприємно, адже я нічим не завинила, з іншого - мені, молодому спеціалісту, стало просто страшно.

 

Минуло 5 років. Засуджений звільнився. Він не пам'ятав про мене, певно, усвідомив свою провину.

 

Все завдяки колективу

Не часто начальник для колективу - своя людина.

 

У нашому випадку колектив для пані Ірини - розрада та друга родина. Заступник начальника, два старших інспектори, провідний інспектор, інспектор та психолог - це штат “Центру Пробації”. Всього семеро працівників, в цьому колективі панує взаєморозуміння та взаємоповага. Тут наша маленька країна, де кожен має право на власну думку, особисте бачення справи. Будь-яку проблему ми вирішуємо в колективі, допомагаємо один одному.

 

Маю достойну зміну
23-річний син Максим вже закінчив БДПУ за спеціальністю правознавство, потім магістратуру Київської національної академії внутрішніх справ і наразі працює судовим експертом.

 

Саме він колись умовляв мене залишити свою "нежіночу" професію, а тепер сам прийшов в цю сферу діяльності.

 

Я пишаюся ним і знаю, що виховала достойну людину.

 

Я живу своєю роботою
Сьогодні перший день моєї відпустки, але я знову на роботі.

 

Просто не можу залишити справи, вдома дуже сумую за роботою, поспішаю до своїх обов'язків. Хтось скаже "не жіноча справа", а я відповім - це справа мого життя.

 

Автор: Ольга АНГЕЛОВА

 

Підписуйтесь на канал Районки в Telegram, сторінку Районки в Facebook, спільнота в Viber

 

19
Супер
6
Сміх
4
Жах
5
Ганьба

 

 

Нет комментариев

Для того, чтобы добавить комментарий нужно войти на сайт. Если вы не зарегистрированы, это можно сделать здесь Регистрация.

Добавить комментарий
Комментарии публикуются только после проверки администратором сайта.

 

 

Новини за темою

Останні новини

Пологи (г.)