Катерина Кодак: “Для мене театр немов храм”

11 Березня 2021 10:38  0  716

ОсобистістьКатерина Кодак: “Для мене театр немов храм”

7 березня свій 70-річний ювілей відзначила Кодак Катерина Пилипівна - колишній директор КЗ «Пологівський центр культури і дозвілля «Гірник», керівник народного аматорського театру. Впевнено можна стверджувати, що Катерина Пилипівна - творча господиня Пологівського краю.

 

Пологівщина знає Катерину Кодак як грамотного керівника, професіонала своєї справи, харизматичну особистість та просто жінку з доброю душею. Попри всі незгоди та життєві трагедії, вона залишається вірною своїй життєвій позиції, своїй родині та, звичайно ж, професії, яка стала рятівним кругом в найважчі хвилини.

 

В 2005 році Катерина Пилипівна нагороджена почесним знаком “За заслуги перед містом Пологи”, а в 2018 - “За заслуги перед Пологівським районом”.

 

Спілкуючись з Катериною Пилипівною, дивуюся, настільки сильно людина може любити свою справу та свій рідний край. В кожному слові жінки відчувалася любов до всіх, з ким поєднала її доля.


- Я народилася в Чубарівці. Спогади про рідний хутір завжди тримаю в своєму серці. Пам’ятаю, на уроках образотворчого мистецтва вчитель завжди просив мене розповісти про рідне поле, невгамовних жайворонків, котрі парили над полем, про схід сонця, запах пшениці. Я завжди захоплено розповідала про свої враження. Мабуть, таке бачення навколишнього світу та любов до всього живого дано мені з небес. Я дуже люблю ліс. Постійно спілкуюся з природою. Маю свій давно вподобаний клен, завжди з ним розмовляю і милуюся його красою, - розповідає про себе Катерина Пилипівна.

oly

 

Завдяки любові до рідного краю творча господиня змогла гідно прославити Пологівщину. Цьогоріч виповнюється 50 років творчої діяльності талановитої жінки. За роки праці вона прищепила любов до сцени багатьом пологівським дітям та дорослим.

 

Закохалася в театр ще школяркою
Росла я в звичайній робітничій родині. Нас було четверо дітей, я - найменша. Дуже вдячна своєму батькові, адже він завжди прагнув саморозвитку, дуже багато читав. Започаткував вдома бібліотеку, сам купував книги та читав їх разом з нами, своїми дітьми. Я дуже рано пішла до школи, оскільки була досить активною. Театром захопилась змалечку, коли мене, першокласницю, тато повіз на виставу до театру ім. Щорса, що в Запоріжжі. Дорога була нелегкою, адже доїхати до області з Чубарівки на той час було проблематично. Ми пішки йшли спочатку до Магедово, потім довго чекали на автобус. Але до сьогодні дивуюся бажанню батька долучити мене до казкового світу драматичного мистецтва. Можливо, він і не підозрював, наскільки ця поїздка вплине на моє подальше життя, на життєвий вибір майбутньої професії. П'єса “Наталка Полтавка” перед моїми очима до сьогодні.


Мене надзвичайно захопила професійна гра акторів, ті емоції, котрі вони передавали глядачам, були неймовірні. Ще тоді, будучи маленькою дівчинкою, сказала своїй мрії, що буду як вони. Щодня уявляла себе на сцені. Ця мрія зростала разом зі мною, крокувала поруч у шкільні роки.

 

Вступаючи до Дніпропетровського театрального коледжу, неабияк хвилювалась, адже, на відміну від багатьох абітурієнтів, не мала підготовчої бази, навіть не знала, що таке етюд. Щоночі потайки на колгоспному курнику, де працювала моя мама, вчила прозові уривки для вступних екзаменів. Ніхто з моєї родини не знав, що я поїхала складати вступні іспити до театрального коледжу. Попри всі свої сумніви, вступила до коледжу з першого разу на режисерське відділення.

oly

 

50 років зі сценою на «ти»
Цьогоріч виповнюється ювілей професійної діяльності - 50 років на сцені.
В 1970 році Катерина Пилипівна почала свою трудову діяльність в Пологівському районному будинку культури на посаді методиста театрального жанру та керівника колективу. Вже з перших проектів жінка проявила своє індивідуальне бачення творчого процесу. Катерина Пилипівна була молодою, енергійною, завзятою, тому життя в колективі завжди вирувало. Її вистави сповнені харизмою, неабиякою акторською майстерністю, надовго запам’ятовувалися глядачам: “Таня” Арбузова, “Сватання на Гончарівці” Квітки- Основ'яненка, “По-модньому” - Старицького, “Трибунал” - Макайонка.

 

Через вісім років Катерину Пилипівну призначили на посаду завідуючої масовим сектором БК “Гірник”. Згодом завдяки наполегливій праці неочікувано для себе отримала призначення на нову посаду - директора БК “Гірник”. Директором пропрацювала 33 роки.

 

Особливої уваги заслуговує театральний колектив, який Катерина Кодак створила у далекому 1979 році. В 1996 році йому було присвоєне почесне звання - народний. Згодом колектив перетворився на творчу дружню родину.


- Сцена - моя друга домівка. Найцінніше - це учасники колективу. В кожному, хто приходив до нашого колективу, я намагалася розгледіти індивідуальні здібності, ті зерна таланту, які є в кожної людини. Сміливо скажу, що доля завжди мені дарувала талановитих та порядних людей.


Катерина Пилипівна з теплотою згадує акторів, які стояли у витоків театрального мистецтва: Івана Пижова, Фаїну Бурду, Олексія Рєзніка, Володимира Павловського, Івана Лісовського та багато інших.

oly

 

Театр - немов храм
Перший мій керівник - Петро Маркович, дав досить сильну закалку культпрацівника. Я йому надзвичайно вдячна. В театрі завжди почувалася немов в храмі, розуміючи, що й поведінка в ньому має бути відповідною. Ні на секунду не жалкую, що все своє життя працювала в культурі. Завжди намагалася робити свою роботу на високому рівні. В першу чергу вимагала від себе належної самовіддачі на роботі, і потім на власному прикладі мої театрали переймали відповідне ставлення. У всьому повинен бути особистий приклад. Але найбільше мені подобається, коли навколо мене щасливі люди. Попри негаразди, намагаюся не втрачати внутрішнього щастя, і тому цим даром обдаровую тих, хто поруч.

 

Про головні досягнення
Головне моє досягнення - це підтримка з боку колег. Ми досить часто їздили на всеукраїнські фестивалі. Ці поїздки до сьогодні згадую з теплотою в серці. Наша команда завжди була об'єднана однією ідеєю та бажанням: показати себе та навчитися у інших. Дякую пологівським директорам підприємств за моральну та матеріальну підтримку в кожному моєму проєкті. Доля завжди посилала мені людей, завдяки яким колектив акторів міг самореалізовуватися.

 

Ця робота збагатила моє життя надійними та вірними друзями: це Валентина Шашко, Андрій Чеберко, Олег Закарлюка та інші. Я з впевненістю можу сказати, що кожен рік свого життя я витратила не даремно, виконала те призначення долі, для якого була народжена.

 

Для мене великою нагородою є учні, котрі продовжують мої починання. Я насолоджуюся своєю роботою, коли бачу радість в очах глядачів, коли мої вихованці продовжують навчання в вищих навчальних закладах культури і працюють на сцені, є й такі, які підкорюють столичні сцени.

Мені до вподоби працювати з молодим поколінням, це і Світлана Філоненко, і Олександр Добровольський та інші мої колеги. Вони енергійні та талановиті, завжди сповнені неординарними ідеями.

 

Катерина Пилипівна згадує Всеукраїнський фестиваль театрального мистецтва «Від Гіпаніса до Борисфену», де народний театр БК «Гірник» з п’єсою Марка Кропивницького «По ревізії» став лауреатом.


Остання наша вистава, яка в зв’язку з карантином демонструвалася онлайн, “Любо дорого”, отримала гран-прі на міжнародному фестивалі. За моєї ініціативи в нашому місті отримали старт такі фестивалі, як “Травневі зірочки”, “Мелодія двох сердець”, “Рідне місто моє”, “Міс Пологи-5”, “Господиня гарна я”, “Парад зятів”, “Різдвяні зустрічі”, “Масляна”, “Свято вулиці” та багато інших не менш феєричних проектів. Одним з відомих проєктів є кагалінський “Зорепад”. До сьогодні про нього із захватом згадують на Пологівщині. Наразі захоплююся роботою свого гурту “Веселята”. Дуже талановиті діти, в групі 14 осіб віком від 7 до 14 років.

 

За плідну працю та успіхи в творчій діяльності Катерина Пилипівна неодноразово була нагороджена грамотами та медалями. Двічі Катерину Кодак було занесено до районної дошки пошани та до районної книги пошани, а також до історичного щоденника Пологівського району.

 

Сьогодні Катерина Кодак - керівник народного аматорського театру, де працює з дорослим і дитячим колективами.

oly

 

Кумедні випадки на виступах
Я завжди грала характерні ролі, типажі українських жінок. Але, звичайно ж, брала й ліричні ролі, й драматичні, комічні. Скажу, що досить важко режисерувати й грати одночасно. Це подвійна робота. Але любов до акторства брала наді мною верх.

 

Одного разу їздили з комедійною виставою “Ідеальний вік”. Я грала роль невістки. Була частина, де я мала робити фізичну зарядку, кинулася, а мого спортивного одягу немає, забулася його в автобусі. Бігти за ним вже не було часу, тому довелося знімати штани з нашого звукорежисера Володимира Якубовича й одягати на себе. Уявіть мене в штанях на 5 розмірів більше, поки була на сцені, тримала їх руками в кишенях - (сміється Катерина Пилипівна). А тим часом звукорежисер стояв в одній спідній білизні за пультом. Актори помітили цей казус, але не подали знаку, не засміялися та зіграли до кінця як належне. Було багато випадків, про всі й не згадаєш.

 

Про родину...
З чоловіком познайомилися, коли їхали на роботу в одному потязі. Зустрічалися два роки, потім вирішилися одружитися. Народилося в нашій родині двоє чудових синочків. Мій чоловік не любив ходити на вистави, але завжди морально підтримував мене. Навіть деякий час допомагав нам транспортом для поїздок на гастролі.

 

Мій старший син обрав професію військового. Як офіцера його направили у Волинську область. Саме там була перша повінь в 1998 році. Потім у ЗМІ було повідомлено, що ця стихія була найбільшою в Україні. Мій син був негайно направлений туди рятувати людей. І, рятуючи чужі життя, загинув сам. Йому було 25 років. Перші два тижні я не могла усвідомити, що трапилося таке горе. Біля мене завжди були близькі. Сміливо можу сказати, що мене врятувала робота. Своїми постановками я змогла заглушити біль, яка до сьогодні в моєму серці. Вдячна чоловікові, що підтримав мене як дружину та матір в цей тяжкий період. На сьогодні мій молодший син подарував мені двох чарівних онучок, яких я дуже люблю.

 

Що насправді важливо
Для мене важливо, щоб людина несла у світ добро. Треба завжди намагатися уникати злості, адже людина, сповнена зла, вже апріорі не може бути щасливою.
Моє кредо - роби добро людям, це виходить в мене автоматично.
Саморозвиток - важлива складова мого життя.

Найбільше ціную в людях порядність, чесність і вірність. Не люблю корисливих людей.

Життя дається один раз, треба щодня вчитися його цінувати. Якби мені була надана можливість обрати свій життєвий шлях ще раз, сміливо скажу - іншого б не хотіла. Все, що дає доля, треба з вдячністю приймати.

 

Автор: Альона КОВАЛЬОВА

 

Підписуйтесь на канал Районки в Telegram, сторінку Районки в Facebook, спільнота в Viber

 

20
Супер
0
Сміх
0
Жах
0
Ганьба

 

 

Нет комментариев

Для того, чтобы добавить комментарий нужно войти на сайт. Если вы не зарегистрированы, это можно сделать здесь Регистрация.

Добавить комментарий
Комментарии публикуются только после проверки администратором сайта.

 

 

Новини за темою

Останні новини

 

 

IMG_8942.jpg

Пологи (г.)