В пам'ять про нашу землячку. Дорога до матері...

До 100-річчя народження Неоніли Свістєльнік. Дорога до матері...

Неоніла Андріївна Свістєльнік, все життя пропрацювала вчителем у селі Воскресенка. Цього року їй мало б виповнитися 100 років. Але на жаль життя інколи не справедливе, тому Неоніла Андріївна рано пішла з життя.

 

Донька жінки, Людмила Яківна, поринула в спогади про своє дитинство та вирішила поділитися частинкою нелегкого життя своєї матері, яка за словами доньки була доброзичливою, відповідальною та доброю людиною, яка завжди приходила на допомогу людської біди.

 

“Вечоріло, а мама ще вправлялася. Вона приїхала в нашу Чапаєвку в п'ятдесятих роках за направленням після закінчення Брестської медичної школи з далекого українського села Прибузинка, Миколаївської області. Майбутній мій батько ходив спочатку до школи дізнаватися про успіхи в навчанні свого молодшого брата Андрія, відвідував виставки профінтернівського сільського клубу та таки закохався у молоду сільську вчительку з чарівним сміхом. Згодом й одружилися. А невдовзі з'явилася і я, їхня донька.

 

За сільським клопотанням, в недосипані струджених ночей, непомітно минали сільські будні.

 

Зранку і до першої половини дня школа, робота побутового сектора, а потім господарство, я, а на ніч - вся шкільна робота. Прокинувшись вночі, я, підходила до столу, де охайними рядками лежали учнівські зошити з арифметики, української мови та каліграфії.

 

А мама красивими нажимами учнівського пера, акуратно вмокаючи ручку в чорнильницю, ставила жирну оцінку, пишучи:” Акуратно пиши”, а нижче був перелік літер, написаних в стовпчик, щоб недбалий учень навчився їх гарно писати, виводячи так, як це робила ненька.

 

Зосереджений погляд її гарних очей не міг нікого залишити байдужим. Тоді я невільно милувалася нею. До 12 годин ночі тривала кропітка вчительська праця, а о четвертій годині ранку мати вже була на ногах.

 

Треба було здоїти двох корів до початку роботи, рознести молоко бабусям, (а воно на той час було по 20 копійок за літр) і до шкільних занять переробити купу нечистої домашньої роботи. Потім з ненькою йшли до початкової школи, яка знаходилася за сільським будинком культури. Так і минали вчительські будні.

 

Мені треба було здобувати освіту, і я вирішила піти по материнським стопам. Заслужений відпочинок після 39 років учительської наполегливої праці не змусив мою маму чекати. Зараз нам цьому відпочинку і я.

 

Сьогодні мамин ювілей. Їй виповнилося б 100 років. Так 33 роки вона вже не зі мною. Білі ангели на вік забрали її в потойбічне життя, а мені її так не вистачає.

 

Ніколи не забуду ту трагічну ніч 12 березня 1988 року, коли ми вже лягли спати, а сусідське дівча, подзвонивши у двері, сповістила чорну звістку про смерть мами.

 

В ту мить ми з чоловіком та сином, на кузові вантажної машини, поринувши у нічну заметіль, добралися на залізничний вокзал (жили ми на Донбасі), приїхали до матусі, яка цього разу не зустріла мене. Зустріли нас похмурі сусіди, а тітка Марія обійняла мене й плачучи… промовивши: Спустіла домівка. Треба жити далі."

 

Тому я прошу Вас дорогі мої односельці, мамині учні, ті хто пам'ятає її світлу і добру людину, вшануйте пам'ять моєї матері. В неї була світла душа, вона дуже любила людей, - розповідає Людмила Яківна.

 

Пішла від нас ти трохи рано
А серце наше так болить
Ми не зустрінемось ніколи
Та пам'ять житиме завжди
Як ті дальні дороги
Промінчик світла це є ТИ.

 

Автор: Альона КОВАЛЬОВА

 

Підписуйтесь на канал Районки в Telegram, сторінку Районки в Facebook, спільнота в Viber