В пам'ять про нашу землячку. Дорога до матері...

18 Листопада 2020 15:23  0  1362

ОсобистістьВ пам'ять про нашу землячку. Дорога до матері...

До 100-річчя народження Неоніли Свістєльнік. Дорога до матері...


Неоніла Андріївна Свістєльнік, все життя пропрацювала вчителем у селі Воскресенка. Цього року їй мало б виповнитися 100 років. Але на жаль життя інколи не справедливе, тому Неоніла Андріївна рано пішла з життя.

 

Донька жінки, Людмила Яківна, поринула в спогади про своє дитинство та вирішила поділитися частинкою нелегкого життя своєї матері, яка за словами доньки була доброзичливою, відповідальною та доброю людиною, яка завжди приходила на допомогу людської біди.

 

“Вечоріло, а мама ще вправлялася. Вона приїхала в нашу Чапаєвку в п'ятдесятих роках за направленням після закінчення Брестської медичної школи з далекого українського села Прибузинка, Миколаївської області. Майбутній мій батько ходив спочатку до школи дізнаватися про успіхи в навчанні свого молодшого брата Андрія, відвідував виставки профінтернівського сільського клубу та таки закохався у молоду сільську вчительку з чарівним сміхом. Згодом й одружилися. А невдовзі з'явилася і я, їхня донька.

 

За сільським клопотанням, в недосипані струджених ночей, непомітно минали сільські будні.

 

Зранку і до першої половини дня школа, робота побутового сектора, а потім господарство, я, а на ніч - вся шкільна робота. Прокинувшись вночі, я, підходила до столу, де охайними рядками лежали учнівські зошити з арифметики, української мови та каліграфії.

 

А мама красивими нажимами учнівського пера, акуратно вмокаючи ручку в чорнильницю, ставила жирну оцінку, пишучи:” Акуратно пиши”, а нижче був перелік літер, написаних в стовпчик, щоб недбалий учень навчився їх гарно писати, виводячи так, як це робила ненька.

 

Зосереджений погляд її гарних очей не міг нікого залишити байдужим. Тоді я невільно милувалася нею. До 12 годин ночі тривала кропітка вчительська праця, а о четвертій годині ранку мати вже була на ногах.

 

Треба було здоїти двох корів до початку роботи, рознести молоко бабусям, (а воно на той час було по 20 копійок за літр) і до шкільних занять переробити купу нечистої домашньої роботи. Потім з ненькою йшли до початкової школи, яка знаходилася за сільським будинком культури. Так і минали вчительські будні.

 

Мені треба було здобувати освіту, і я вирішила піти по материнським стопам. Заслужений відпочинок після 39 років учительської наполегливої праці не змусив мою маму чекати. Зараз нам цьому відпочинку і я.

 

Сьогодні мамин ювілей. Їй виповнилося б 100 років. Так 33 роки вона вже не зі мною. Білі ангели на вік забрали її в потойбічне життя, а мені її так не вистачає.

 

Ніколи не забуду ту трагічну ніч 12 березня 1988 року, коли ми вже лягли спати, а сусідське дівча, подзвонивши у двері, сповістила чорну звістку про смерть мами.

 

В ту мить ми з чоловіком та сином, на кузові вантажної машини, поринувши у нічну заметіль, добралися на залізничний вокзал (жили ми на Донбасі), приїхали до матусі, яка цього разу не зустріла мене. Зустріли нас похмурі сусіди, а тітка Марія обійняла мене й плачучи… промовивши: Спустіла домівка. Треба жити далі."

 

Тому я прошу Вас дорогі мої односельці, мамині учні, ті хто пам'ятає її світлу і добру людину, вшануйте пам'ять моєї матері. В неї була світла душа, вона дуже любила людей, - розповідає Людмила Яківна.

 

Пішла від нас ти трохи рано
А серце наше так болить
Ми не зустрінемось ніколи
Та пам'ять житиме завжди
Як ті дальні дороги
Промінчик світла це є ТИ.

 

Автор: Альона КОВАЛЬОВА

 

Підписуйтесь на канал Районки в Telegram, сторінку Районки в Facebook, спільнота в Viber

 

18
Супер
1
Сміх
2
Жах
2
Ганьба

 

 

Нет комментариев

Для того, чтобы добавить комментарий нужно войти на сайт. Если вы не зарегистрированы, это можно сделать здесь Регистрация.

Добавить комментарий
Комментарии публикуются только после проверки администратором сайта.

 

 

Новини за темою

Останні новини

 

 

 

 

 

 

 

Пологи (г.)